Сьогодні продаж ритуальних товарів є досить звичним явищем для багатьох країн світу. Кожна з культур має свої відмінності щодо проведення ритуалу поховання тіла, у тому числі щодо церемонії прощання з померлим. 

Але, у різних народів світу також відрізняється й ритуальний одяг. У деяких випадках він може навіть здаватися досить кумедним чи максимально незвичним представниками певних країн. Які відмінності між похоронним вбранням існують, розглянемо далі. 

Ритуальний одяг померлого та його особливості

Європа та США

Небіжчиків західних країн для церемонії похорон одягають у класичні костюми темного кольору. Жінок дозволяється вбирати у темні сукні, довжина яких буде нижче колін. 

Якщо проводиться поховання священнослужителів, обов’язково вони мають бути одягнені у ряси. 

Цікаво, але у 19 століття в Англії жінок ховали у весільних сукнях. Це стосувалися саме тих небіжчиць, які за свого життя не встигли вийти заміж. 

Китай

В цій країні забороняється збирати небіжчика у вбрання червоного кольору. Вважається, що у такому випадку душа померлого може перетворитися у привида. Зазвичай, для церемонії похорон у Китаї вбирають мерців у світлий одяг, переважно білого кольору. Іноді таким одягом можуть служити шовкові халати. 

Японія

Тут за традиційний погребальний одяг вважають кімоно білого кольору. Воно є символом чистоти душі, її переродження. Японія сьогодення практикую похоронні церемонії, де всі гості вбрані у червоний одяг. 

Індія

У цій країні серед цікавих традицій щодо використання погребального одягу можна зазначити наступні:

• загортання покійного у біле покривало (для священнослужителів у покривало помаранчевого або жовтого кольору);
• тканини кенте, а також матеріали європейського походження використовують для створення похоронного одягу для представників знаті;
• прикрашання одягу померлої не багатої людини різним “непотребом”, у тому числі пляшками з під пива.

Екстра похоронні традиції щодо використання погребального одягу

На Філіппінах, у диких племенах, тіла померлих прив’язують до дерев. Таким чином люди віддають пошану небіжчику, щоб його рідні та знайомі могли вільно з ним “спілкуватися” протягом декількох днів. 

В Індонезії є подібна традиція. Тіла померлих досить часто залишають в будинку протягом декількох місяців. Мертвим навіть приносять їжу. 

На острові Мадагаскар 1 раз на 5-7 років сім’я може відкрити могилу одного зі своїх родичів, дістати звідти кістки, огорнути їх у нову тканину та поховати назад. Навіть з такими кістками влаштовують справжні святкові танці. 

У Новій Гвінеї мешканці деяких племен муміфікують тіла померлих та залишають їх сидіти біля хатин. Вважається, що таким чином душа небіжчика зможе провести більше часу на Землі та спокійно переродитися.